Українська промисловість або радикально зміниться, або зникне

02 грудня 2015
JUser
Сергій Стеч

лідер політичної партії «Соціальна альтернатива»

Всім нам відомо, що для нашої промисловості зараз настали скрутні часи – рівень промвиробництва падає дедалі більше. Це означає доволі сумні перспективи для України, оскільки продукція промисловості індустріальної епохи дотепер є основою експорту країни.

Деіндустріалізація має декілька причин. Першою став «шок неконкурентноспроможності» більшості підприємств. Тобто, коли після оголошення незалежності відкрилися ринки, виявилося, що продукція такої якості і за таку ціну нікому не потрібна. Але для кращого розуміння наступних подій важливим є не сам факт шоку як такий, а реакція, яку він викликав. Адекватна реакція повинна була полягати в пошуку менеджментом нових ринкових ніш з обов’язковою реорганізацією підприємств. Україна в цьому сенсі мала (і дотепер ще має) як мінімум дві конкурентних переваги – дешеву робочу силу і доволі високу кваліфікацію цієї робочої сили. Однак замість цього «червоні директори» почали захищати свої підприємства від конкуренції і вибивати для себе різноманітні пільги. У таких зусиллях пролетіли 90-ті роки, які зруйнували більшість підприємств, і, як результат, для країни «червоні директори» – це друга причина.

Потрібно також сказати кілька «теплих» слів про тих, кого в нашій країни називають олігархами. Ці люди, які випадково опинилися у потрібному місці в потрібний час, придбали підприємства за копійки і використали їх для отримання «швидкого» прибутку. Вони не були зацікавлені не тільки в модернізації виробництва, але навіть у його елементарній амортизації. Олігархи – це третя причина.

І, нарешті, четверта причина – це відсутність будь-якої зрозумілої державної політики в галузі промисловості. Більш як 20 років лунають пусті обіцянки, вживаються неефективні заходи. В умовах, коли не було зрозуміло, чого саме чекати від держави, менеджмент менш за все турбувався про те, щоб адаптувати продукцію до потреб часу і серйозно думати про майбутнє. Керівництво компаній було заклопотане виживанням (не без користі для себе), і за цей час твердо засвоїло тільки одне – всі проблеми потрібно вирішувати політичним шляхом, використовуючи зв’язки у Кабміні та Верховній Раді.

Але в цей час світ не стояв на місці. Українська промисловість дедалі відстає від світової – технологіями, організацією, інформаційним забезпеченням. Здається, що з цим вже нічого не поробиш і що Україну чекає деіндустріалізація, а відтак – подальше падіння рівня життя. Багато хто вважає це об’єктивним процесом, кажуть про настання «постіндустріальної» епохи. Але нічого об’єктивного тут немає. «Постіндутстріальний» не означає «неіндустріальний». З моменту, коли були помічені перші зміни в характері ведення економіки, які потім назвали «постіндустріальною епохою», промислове підприємство не тільки нікуди не зникло, але й неухильно зростало у всьому світі. Просто інші види діяльності, перш за все пов’язані з передачею інформації, стали більш продуктивними.

Відносно нещодавно обставини почали мінятися дійсно вагомо. Я кажу про так звану третю промислову революцію, яка полягає в поширенні досягнень інформаційної епохи на промисловість.

Якщо в «постіндустріальному» світі промисловість просто мігрувала з традиційних індустріальних країн, а в самих цих країнах зростала частка непромислового виробництва (інформації та послуг), то зараз змінюється сам характер того, що ми називаємо промисловістю. І якщо в постіндустріальному світі Україна могла б віднайти своє місце, не змінюючи докорінним чином характеру виробництва за рахунок провадження грамотної зовнішньоекономічної політики (вона, зрозуміло, втратила цей шанс), то зараз вона не зможе уникнути змін. Українська промисловість у тому вигляді, в якому ми її знаємо, приречена третьою індустріальною революцією на зникнення.

Справа в тому, що ця революція змінює сам характер виробництва. 3-D друк та «інтернет речей» роблять масове виробництво однакових товарів, яке ми називаємо «промисловістю», непотрібним. Точніше, «заводи» тепер можуть виникати там, де це потрібно в даний момент і в даних умовах, і зникати, коли потреба в них закінчується. Виробництво стає розподіленим та децентралізованим. Інтернет речей, наприклад, означає можливість саморегулювання енергоспоживання для уникнення перевантажень в мережі, «розумну» логістику, і т.д., і т.п. Тобто машини (і речі як такі – від чайника до автомобіля і будинку) стають учасниками мережі, через яку вони обмінюються інформацією, отримують та виконують команди. 

Ця революція дуже багато чого змінює у звичному для нас світосприйнятті, наприклад, змінюється таке поняття, як «технологія». Технологія означає послідовність деяких процедур, незмінну та однакову для будь-якої ситуації. Саме тому технологію можна вкрасти або впровадити. Опанування технології дозволяє отримати однаковий результат у будь-якій точці Землі. Але все дуже скоро зміниться. Тепер один і той самий результат може бути досягнений за допомогою різних конфігурацій ресурсів. Тобто, ресурси зможуть збиратися децентралізовано для досягнення певної мети (плюс буде обиратися найкраще для даних умов розташування цих ресурсів та взаємодія між ними).

 

Уявлення у нашій країні поки що повністю суперечить новій реальності. Тому українська промисловість або вчасно адаптується і радикально зміниться, або зникне. І це може статися раніше, ніж ми очікуємо. 

Коментарі